– Ти займався у дитячій футбольній школі, грав у чемпіонаті Києва з футболу. А з чого для тебе почався футзал?
– Все почалося з того, що у віці 13-15 років я тричі ламав ноги. Гомілковостопні суглоби були кришталеві, і після третього разу я вирішив для себе, що з футболом треба закінчувати. Через два роки, граючи у дворі, колишній одноклубник запросив мене спробувати себе у футзалі у команді «Переможець». Я вирішив сходити на тренування і буквально одразу закохався у цей вид спорту. Я пограв в команді буквально пів року, а керівництво клубу прийняло рішення, що команда буде з футзальної перетворюватися у футбольну. Після того я знову повернувся у футзал, напевно, років через 6, після того, як команда «Буча-03» заявилася в Umbroleague, яка тільки почала розкручуватися. І ось уже багато років я отримую неймовірне задоволення граючи у футзал.

– Ти вже справжній ветеран футзальних змагань у столиці. Що в них за цей час змінилося на краще, а може щось і на гірше?
– Насправді з кожним роком футзал в столиці розвивається великими темпами. Рівень турнірів, рівень команд, медійна частина, почали відкриватися, нові зали і це тільки радує. Від себе хотів би висловити подяку Павлу Присяжнюку, Миколі Сергієнку, Віталію Лозинському, Денису Білоусову, Сергію Величку і Руслану Хоботову за те, що вони зробили і роблять для київського футзалу.

– 2012 року ти виступав за збірну України на чемпіонаті Європи серед представників ЗМІ. Розкажи про той турнір.
– Там вийшла дуже смішна ситуація. Ми три місяці тренувалися, готувалися до чемпіонату Європи, нас одночасно повністю одягнули дві фірми - Adidas і Umbro. А за два дні до від'їзду у Польщу мені не дали візу. Замість мене дозаявили якогось хлопця, який весь чемпіонат грав з моїм прізвищем на футболці.

– У складі «PARTIZAN’а» ти грав в Елітному фіналі АФЛУ. Це вершина кар’єри для гравця-аматора чи ні?
– В'ячеслав Васильович Листопад після того як став тренером «PARTIZAN’а» практично кожного з нас вивів на новий рівень. У нас тоді і зірок в команді не було, і без грошей всі грали, але ми давали бій будь-якій команді. Ми зайняли третє місце на Елітному фіналі АФЛУ – це було наше найвище досягнення. Найвищим досягненням у аматорів все-таки є чемпіонство у Всеукраїнському фіналі АФЛУ, так що є ще куди прагнути (посміхається).

– В «INTERі» ти перетинався з президентом донецького «Олімпіка» Владиславом Гельзіним. Він в порядку?
– Владислав Гельзін зіграв за нас, якщо я не помиляюся, 3 або 4 матчі. Скажу так, з м’ячем він працює як майстер. Поза полем здався мені дуже приємним мужиком, так що про нього можу сказати тільки позитивне.

– В чому причина твого переходу в «КнБ Studio» з «INTER’а»?
– Насправді я не переходив з команди «INTER» в «КНБ Studio». Торік хороший старий знайомий запропонував мені потренувати його команду. Вислухавши вимоги один одного ми потиснули руку і почали співпрацю. Мною і президентом «КНБ Studio» було прийнято рішення запросити ряд гравців «Інтера» в команду, і щоб це було не на шкоду «INTER’у». Ніяких проблем не було. Як відомо «Інтер» посів друге місце в Першій лізі і вийшов у Вищу лігу Києва. Через два тижні в телеграм прийшло повідомлення від капітана Інтера з оновленою заявкою, і в цій заявці вже не було мене, Бареєва, Сачка, Кошового. Так що з «INTER’ом» довелося закінчити, але не знаю назавжди чи ні – це покаже тільки час. У будь-якому випадку я дуже радий тому періоду, який провів у команді, а тому й надалі буду переживати і вболівати за хлопців.
 

– Які цілі ставить «КнБ Studio» на Favorit League?
– Цілі ми ставимо перед собою завжди максимальні, але потрібно бути реалістом, тому наше завдання – завоювати золото в Silver League. У цьому турнірі мені не сподобалася система першого відбору, де перший етап по суті ну дуже потрібен, оскільки всі топові команди і так вийшли в Gold League. І до них ще потрапили по пару команд, які хочуть помучитися влітку (посміхається).

– Як себе відчуваєш у ролі тренера?
– Я отримую величезне задоволення від роботи з командою. Мені вдалося зібрати дуже хороший колектив в людському плані. Тепер залишилося найскладніше – з хороших людей зробити хороших футзалістів (посміхається).

– Ти однаково добре володієш обома ногами. В чому секрет?
– Секрет якраз у відповіді на перше питання. Після трьох переломів в юнацькому віці доводилося грати тільки однією ногою. Потім коли ламалася друга нога переключався на іншу ногу. А зараз я навіть і не згадаю яка нога у мене була «робоча» спочатку (посміхається).

– Яке найдурніше питання від журналіста?
– Мені здається, дурних відповідей набагато більше, ніж дурних запитань від журналістів (сміється).
 

– Які питання порадиш ставити після гри?
– Я б радив брати інтерв'ю у найбільш емоційних гравців, бо завжди цікаво слухати. А взагалі я б вішав мікрофон на Юрія Балашева, коли він на майданчику, і на Віталія Шишова, коли той на тренерській лаві – це краще будь-якого інтерв'ю (посміхається).

– У твоїй біографії є і журналістський досвід на sport.ua. Тобі легше грати, писати чи тренувати?
– Найлегше, звичайно ж, грати. Я взагалі не розумію як, наприклад, такі тренера як В'ячеслав Листопад, Віталій Мельник, Олександр Севериненко, Тарас Шпичка знаходять в собі скільки емоцій, нервів і сил, щоб тренувати відразу по 5-10 команд. Це однозначно дуже сильні люди.

Джерело – Прес-служба ФФзК